ОСТАННІ НОВИНИ:

Українська держава знаходиться у великій геополітичній турболентності. Та крім цього всередині країни також відбуваються важкі демократичні процеси. Іх важко назвати розвитковими зрушеннями, скоріш за все, це - візуалізація демократії. До одної з найнебезпечніших професій, однозначно зараховується інформаційна діяльність. Тобто журналістика. Особливо розслідувачі страждають від погроз, переслідувань і нерідко від фізичного перешкоджання професійній діяльності. Також є і трагедійні випадки, це - вбивства. Варто пригадати, що в Україні уже 6-й рік поспіль на сході країни тривають бойові дії. Все почалося з анексії Кримського півострова, яку вчинила Російська Федерація. А також бойовиками окупована частина Донбасу, котрі забезпечують сепаратистам на тих територіях вести антиукраїнську діяльність. Відповідно журналістам працювати у зонах конфлікту є вкрай небезпечно. Та коли вбивства журналістів стаються не в зоні бойових дій, а далеко звідти, на мирній території, зокрема в столиці України через професійну діяльність, це - говорить про серйозні проблеми зі свободою слова в країні. Мова йде про гучні справи: вбивство Олеся Бузини, Павла Шеремета, Вадима Комарова в Черкасах. Це лиш підтверджує той факт, що Україна - на 102-му місці за рівнем свободи слова. Також не менш важливими є і зовнішні ризики, коли українські журналісти працюючи у зоні конфлікту потрапляють під обстріли, чи навіть у полон, або їх затримують та засуджують за надуманими аргументами. Як це було у випадку з Романом Сущенком в Російській федерації. Або в Криму засудили журналіста Миколу Семену, судовим рішенням йому дали умовний термін і заборонили 2 роки займатися журналістською діяльністю. Історія Станіслава Асєєва - журналіст зник у Донецьку 2 червня 2017 року. Сепаратисти його утримували понад два роки в полоні, аж до 29 гурдня 2019-го року. Але повертаючись до мирної території України, до столиці, аналізуючи ситуацію там, стає ще більше моторошно. Бо крім того, що відбулися гучні вбивства журналістів, процес переслідування, залякування не зупинився і являється такою буденністю, що подекуди й самими журналістами сприймається з безнадійним спокоєм. Більшість розуміє, що написана заява до правоохоронніх органів піде в архів і ніхто не буде нічого розслідувати. А відповідно безкарність породжує злочинність.

До прикладу минулого року, опозиційному журналісту Роману Реведжуку коли той був гостем у студії одного з центральних телеканалів, у прямий ефір зателефонував невідомий та погрожував журналісту фізичною розправою за його публікації. Реведжук тоді звернувся до всіх інстанцій правоохоронніх органів. Згодом Державне бюро розслідувань порушило кримінальне провадження, та далі кабінету слідчого справа не пішла. А після публікацій у європейській пресі про це: http://frontnews.eu/news/en/47765 кримінальне провадження було передане до Національної поліції. Журналіста почали переслідувати, залякувати, психологічно тиснути. Паралельно почалась інформаційна капманія по його дискредитації. На його переконання кампанія по його дискредитації йшла з боку вищих посадових осіб у Міністерстві внутрішніх справ через підконтрольні їм медіа. Адже саме про їх корупційну діяльність він найбільше говорив публічно. Після того Реведжук вимушено змінив місце проживання та винайняв охорону для сім'ї. Позаяк психологічний тиск чинився і на родину бо держава не забезпечила йому жодних гарантій безпеки. У підсумку за його заявами було порушено три кримінальні провадження і жодне з них станом на сьогодні не розслідуване. За словами його адвоката Юлії Семенчук, усі звернення, які ними були направлені до Нацполіції з проханням надати інформацію про хід рослідування, ігноруються. Варто зауважити, що Реведжук є не лише опозиційним журналістом, а керівником незалежної медіаплатформи та засновником декількох друкованих видань і активно виступає за створення незалежного медіаринку в Україні. Як відомо з джерел публічної інформації, Реведжук являється свідком тих подій, коли вивозилась зброя з «Майдану» після розстрілів «Небесної сотні». Тоді у 2014-му за це його викрали, дуже побили і тримали у підвалі КМДА(Київська міська державна адміністрація). За час розслідування, його жодного разу не було опитано слідством що велося по вбивствах людей на Майдані. Після активних революційних подій у Києві він перший український журналіст який поїхав на окуповану територію в Донецьк розбиратися в конфлікті. У результаті після повернення за його свідченнями Службою безпеки України було доведено до суду ряд кримінальних проваджень по сепаратистах. Отже стає зрозуміло, що Роман Реведжук не просто журналіст, а той хто володіє великим об'ємом інформації про політичний стан речей в Україні. Можна зробити припущення, що вищим посадовим особам є чого боятися і вони не зацікавлені в об'єктивному розслідуванні справ, зокрема за його заявами, ані за його свідченнями. Вони більше зацікавлені у тому, аби позбуватися таких як він. Але в силу того, що він відомий в Україні і вже зробив публічні заяви, котрі тиражувались у вітчизняних та західних медіа, це - являється стримуючим фактором для корупційно-політичних кланів. Сьогодні відомо, що проти Реведжука не припинилося переслідування, а лише перейшла з активної форми у більш конспірологічну. Час від часу публікуються його особисті дані, місця перебування його автомобіля та адреси проживання. Система пішла далі. У перші дні 2020 року, уже проти іншого журналіста Володимира Бойка Служба безпеки України розпочала кримінальне провадження через його публікації про причетність "агентів СБУ" до теракту біля Палацу спорту в Харкові у лютому 2015 року та вибуху гранати під Верховною Радою в серпні 2015 року. По цьому журналісту схожа ситуація не в перше. У часи президентства Кучми, його навіть арештовували під приводом несплати податків. Тоді вмішався президент і його відпустили. https://www.youtube.com/watch?v=f2L7PkcCZbQ
Бойко крім того, що журналіст, являється водночас правознавцем. Тому владі завжди такі журналісти, як кажуть стоять впоперек горла. І вони шукають різні приводи для маніпуляцій, аби лиш на незалежних журналістів. Навіть вдаються до брудних технологій, або інформаційних кампаній по дискредитації, або шукають фальшивих свідків, щоб лише втягнути у якусь історію. Як то говориться в народі - головне людина, а справа знайдеться. Варто привести у приклад і ще одну історію журналіста з Тернополя, Назарія Наджоги. Після того, як журналіст опублікував розслідування про шахрая з кримінальним минулим який приїхав з іншої області, створив у місті й очолив антикорупційну згодом утримував незаконно у своєму приміщенні позбавивши можливості пересування. Поліція хоч і порушила кримінальне провадження, проте від журналіста зажадали, щоб він довів чи він є журналістом насправді. Бо саме журналістське посвідчення видане йому редакцією правоохоронців не влажтовувало. Зрештою справу таки довели до суду, але там почався абсурд https://ms.detector.media/prava-zhurnalistiv-v-ukraini/post/15633/2016-01-14-sud-u-ternopoli-vipravdav-aktivista-yakii-utrimuvav-i-dopituvav-zhurnalista-dobi/
Сторона обвинувачення, яка малазахищати журналіста, себто прокуратура, підтримувала обвинувачення лише в одній частині замість трьох у результаті обвинуваченого який переслідував та незаконно утримував Наджогу було повністю виправдано, а права журналіста грубо порушені і нічим не захищені.

Про тиск на свободу слова та переслідування українських журналістів у тому числі владою говорили у вересні 2019 у Варшаві на «нараді ОБСЄ з прав людини». Також у грудні минулого року на круглому столі в Страсбурзі «За свободу слова і безпеку журналістів в Україні» піднімалося питання про таке ганебне явище в Україні, як переслідування та перешкоджання журналістській діяльності з боку влади. Європарламентарі були солідарні з українськими журналістами - медіа мають бути вільними у будь-якому випадку. Євродепутат від Німеччини Максиміліан Кра заявив, що українська влада бореться не за те, щоб захистити свою політику, переконуючи суспільство, а намагається закрити рота медіа, що критикують їх політику. А за словами депутата Європарламенту від Великої Британії Нейтана Гілла, якби у Великій Британії був хоч один випадок з вище перерахованих, то це викликало б масове обурення громадян. У такому випадку у королівстві ніхто б не говорив про існування свободи слова. Нейтан Гілл, окрім іншого, зазначив, що, роблячи свою роботу, журналісти мають почуватися у безпеці сьогодні, у ХХІ столітті. Він підкреслив, що мав нагоду помітити погіршення ситуації зі свободою слова в Україні.

Варто зауважити, що при попередній владі тиск на журналістів був вибірковим. Після того, як було обрано Володимира Зеленського новим президентом України, більшість, зокрема журналістів, очікували, що стан речей у питаннях свободи слова зміниться в кращу сторону. Але нажаль тиск тільки збільшився і з вибірковості він переріс у масовість. Варто пригадати, як глава офісу президента Андрій Богдан у минулому професійний адвокат, одразу після свого призначення заявив, що журналісти їм взагалі не потрібні для спілкування з українцями. А прессекретар президента Юлія Мендель привселюдно відштовхувала журналіта Сергія Андрушко аби той не зміг підійти до президента і поставити запитання. Історії вищеперерахованих відомих журналістів не зупиняють владу, кримінальні провадження не розслідуються, а якщо розслідуються то лише задля піару влади, як у випадку справи Шеремета. То що можна говорити про жуналістів котрі працюють у провінційних містах та районах, коли правоохоронна система по факту працює, як каральна. Ну і не менш важливими є заяви політиків з президентської партії про те, що потрібно прикручувати свободу слова з критикою у бік влади. Депутат від "Слуги Народу" у минулому журналіст зі стажем Ольга Василевська-Смаглюк заявила в прямому ефірі, що у нас: "забагато свободи слова" і "треба її трошки прикрутити". Бо вона, вочевидь, "заважає повазі до інституту президентства". Інший депутат від Слуги народу» екс-журналіст у минулому керівник телеканалу 1+1 який належить олігарху Ігорю Коломойському, Олександр Ткаченко вніс в парламент на розгляд «Закон про медіа». Основною концепцією цього законопроекту являється реєстрація блогерів, як засіб масової інформації. Іншими словами у такий спосіб влада намагається взяти в рамки контролю людей, які являються лідерами думок та мають відношення до медіа. Зрозуміло, що такий механізм запускається в основі для того, щоб встановити рамки в основному для опозиційних журналістів. Така ситуація являється сигналом великих іміджевих втрат, як для влади так і для країни. Чого далі чекати, можна лиш уявити.

Підготувала Анастасія Алексеєва


ОСТАННІ НОВИНИ:

РЕКЛАМА

ПЕРША УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА МЕДІА ПЛАТФОРМА___ Суспільно-політична газета "Київ З Перцем"
FIRST UKRAINIAN INDEPENDENT MEDIA PLATFORM _______Social-political newspaper "Kyiv With Pepper" ______2014-2019