ОСТАННІ НОВИНИ:

Про зміну стилю життя, розчарування у лікарнях та пологи вдома.

Антонові Скрипкару 38 років, його дружині Катерині - 32. Подружжя мало двох дітей: 12-річну доньку Маю і 9-річного сина Єлисея. Під час карантину пара стала батьками втретє. 22 квітня Катерина народила в домашніх умовах сина Ноеля. Та домашні пологи ніяк не пов'язані з карантином. Батьки свідомо пішли на третю вагітність, ретельно до неї готувалися і вирішили, що в пологовий будинок категорично не підуть. Мама не ставала на облік, не здавала жодних аналізів і не проходила УЗД. Всі члени родини не вживають м'яса та молочних продуктів, дотримуються здебільшого сироїдіння та фрукторіанства.

Про нові харчові звички для всієї сім'ї, природні пологи вдома та те, чому не віддають дітей до школи, подружжя розповіло у відвертому інтернв'ю.

«У лікарні мені хочеться хворіти, а не народжувати»

Двох старших дітей Катерина народжувала у пологовому. Каже, ставлення медиків та неможливість обирати, як саме народжувати, її не влаштовують. До того ж, у лікарні пологи були дуже тривалими і з ускладненнями. Вдома ж без знеболювальних і втручань народила за три години і прекрасно себе почуває і вона, і синочок.

«Звісно ж, не було такого, що ми вмить вирішили народжувати вдома. Це було виважене рішення, обдумане і до дрібниць заплановане. У мене взагалі нелюбов до медичних закладів. У наших лікарнях хочеться хворіти, а не народжувати. Наш попередній досвід із пологовими будинками, лікарями і ставленням до мам дав зрозуміти, що я так більше не хочу. Коли народили першу дитину, це був молодий досвід. Я стала мамою у 19 років. Ми дуже хотіли стати батьками, але про те, як народжувати і чи є альтернатива, ми навіть не думали, бо ж і дурню зрозуміло, що «народжувати треба у пологовому будинку». Цей стереотип на той час нам здавався нормою, тож я народжувала у лікарні. Між першими і другими пологами - чотири роки. Другу дитину ми народжували у того ж лікаря, але досвід був дуже важкий. Пологи тривали 12 годин, у мене була жахлива кровотеча і розрив матки, а ще в процесі пологів у палату заходили 14 студентів і дивилися мені між ноги. Це так жахливо, відчуваєш себе у такі моменти ніким. Чоловік сидить осторонь і не може навіть підтримати, бо його не пускають лікарі. «Не заважайте, ми все зробимо». А потім ще викликають чужого лікаря, який із тебе дитину буквально видавлює. Це такий стрес. Після тих пологів нам натякнули, що більше дітей мені «не світить». Пологи дійсно були дуже важкі, і я зрозуміла, що більше через таке проходити не збираюся. Але це не означає, що ми не хочемо більше дітей», - розповідає Катерина.

Відмовилися від м'яса і молочних продуктів. Не робила УЗД і не здавала аналізів

Торік у нас виникло колосальне бажання завести ще одну дитину. Ми багато чого переусвідомили за цей час, змінилися погляди на харчування і стиль життя. Зрозуміли, що від мого харчування, власне, і залежали пологи, і проблеми у процесі народження були лише наслідком неправильного харчування і стилю життя. Пробували не їсти ті чи інші продукти і дивилися, як на це реагує організм. Від м'яса ми відмовилися ще давно, приблизно десять років тому. Тільки періодами їли його і потім шкодували про це. До вагітности ми багато читали про правила здорового харчування, тож відмовилися від молочних продуктів, білого борошна, цукру. Такий стиль життя нам підійшов, і я зрозуміла, що від того, що ми їмо, дійсно залежить те, як працює тіло. У мене припинилися мігрені, у доньки - астма. В нас немає категоричних відмов від чогось, просто і не хочеться вже їсти те, на що організм погано реагує. Свідомість також дуже сильно з цим змінюється: у нас інші звички, більш свідомі рішення.

Ми хотіли підійти до народження третьої дитини підготовленими, з новими силами і поглядами на життя, щоб цього разу все зробити правильно. Ми зрозуміли, що і пологи можна по-іншому переживати.

Цього разу ми не лише пішли на це свідомо, а й підійшли до пологів серйозно. Бо раніше це було безвідповідально - ніби хтось бере обов'язок за тебе у цьому процесі. Врешті-решт, пологи - це теж наше інтимне життя. Коли ми зачали дитину, то не запрошували когось, хто би нас супроводжував чи зареєстрував це. То чому нас змушують народжувати з кимось, саме у пологових будинках, не даючи іншої альтернативи? Проблема саме у відсутності вибору у такій інтимній темі, хоча закон нам альтернативу дає.

Ця вагітність проходила зовсім по-новому: ми не проходили УЗД, бо це опромінення і шкідливо, тож я не знала стать дитини. Для чого проводять УЗД? Щоб знати, чи все добре з дитиною. А чи не все одно, якщо навіть при патологіях я не робила б аборт? Також я не здавала аналізів, не стояла на обліку. Я не витратила жодної копійки на це. Єдине, що я купила для цих пологів, - м'яч і свічки.

Нас можуть засуджувати і не розуміти, але ми ж це все зробили не просто так. Спершу вивчили питання у відомих закордонних акушерів. Виявляється, в Європі повертаються до теми природних пологів. У цей час біля жінки повинно бути якомога менше чужих людей, а в Україні далі все якось по-дикому.

Народила за три години і у воді

В обід я сказала дитині: «Нумо сьогодні народжуватися!» Я була на 38 тижні і відчувала, що ми вже скоро зустрінемося. І дійсно, вночі у мене відійшли води. Я розбудила чоловіка і старших дітей, щоб вони прибрали в квартирі. Вдома все по-іншому. Я довіряла своєму тілу і партнерові. Все, що мені потрібно було, - тепла вода, приглушене світло і масаж поперека. На потуги я зайшла у ванну і сама зловила головку дитини. Тоді відчула себе героїнею. Це фантастика. Ти відчуваєш, що народила сама. Не якийсь дядько чужий у гумових рукавицях його дістав, а я. Дитина не кричала, як навіжена, як це часто буває у пологових. А подала голос і показала, що вона з нами. Але не було того істеричного крику. Потім син цілий день був із пуповиною, поки вона не відпульсувала.

У лікарні пологи тривали дванадцять годин і з ускладненнями, вдома все пройшло за три і дійсно в кайф. І я, і дитина прекрасно себе почували. Після пологів ми цілий день вдома відновлювали сили і насолоджувалися моментом. Тож, оскільки маю з чим порівняти, можу впевнено сказати, що екстрим - це народжувати в лікарні, а не вдома».

Про реакцію рідних

Подружжя розповідає, що рідні не знали про їхні плани народжувати вдома. Батько Катерини - лікар-анестезіолог. Він не у захваті від вибору доньки, проте родина змирилася з їхнім стилем життя.

«Ніхто з тих, хто міг би нам завадити народжувати вдома, не знав, коли у нас почалися перейми. Навіть вагітність ми приховували до 5 місяця. Про те, що ми народили вдома, батьки дізналися вже постфактум. Вони чекали, що я народжу на 40 тижні, а сталося все швидше. Це нам зіграло на руку. Вже після пологів мені зателефонували батьки і запитали, як справи. Сказала, що народила вдома. Тато - лікар - теж не у захваті від цієї ідеї. Вони вважають, що нам просто пощастило, що все пройшло добре. Та навіть якщо їм не подобається наш вибір, вони нічого не можуть сказати. Ми дорослі люди і нам не просто пощастило, а ми дійсно були готові до таких пологів. До того ж, батьки зрозуміли, що з нами не посперечаєшся ще після того, як ми забрали доньку зі школи на домашнє навчання».

Чому діти не ходять до школи

Мая провчилася в спеціалізованій школі з вивченням єврейського етнокультурного компонента два-три роки, потім ми перевели її у приватну. Єлисея взагалі не віддавали до школи. Ми розчарувалися не лише в медичній, а й в освітній системі. Ми бачили, як дитині подають уже застарілу інформацію, яка неактуальна у світі зараз. Бачили, що після роботи вчителя дитину треба знову вчити. А планку піднімати треба, бо світ розвивається.

Коли я хотів забрати дитину зі школи, то почав вивчати закон про освіту. І для себе знайшов відповіді. Отже, знову ж таки, закон тобі дозволяє і альтернативне навчання, і навчання у рамках державної програми. Але при цьому забрати дитину зі школи не так просто. Довелося довго ходити по державних органах і доводити свою правду. Я їм читав уривок закону, на підставі якого можу це зробити, а вони не тямили, про що я.

Зараз діти не ходять до школи, вони навчаються самі. Ми їм склали програму, зробили акцент на тих предметах, які їм знадобляться в житті, які стануть інструментом для розвитку. Це іноземні мови, каліграфія і читання. Вони конспектують все чорнилами - це більше естетичний момент, жодних ручок. Поки що ми відмовилися від непотрібних предметів. Та діти самі собі шукають, що їм цікаво, і додають цікаві предмети у програму. Знайшли цікаві відеоуроки в інтернеті, читаємо різну літературу. Ми їх вчимо насамперед уміти розбирати поетапно проблему і вирішувати її у будь-якій галузі. А щодо майбутнього і вищої освіти, навіть не знаю, чи нам це потрібно буде. Якщо що, закон дозволяє атестуватися під час вступу. А загалом є безліч професій, які не потребують «папірчика». Я же 20 років стрижу людей, це основне моє ремесло і творчість. Я для себе це відкрив і працюю успішно. Катерина шила одяг, теж досить успішно і без повної спеціальної освіти. Зараз такий час, що було би бажання - а навчитися є де.

У нас безліч знайомих, які закінчили юридичний чи економічний, а зараз клеять нігті. Ми вважаємо, що життя надто коротке, аби витрачати його на бюрократію. Вища освіта дає спілкування, загальний розвиток і вміння вирішувати якісь проблеми, а не професію. Ми нікому не агітуємо свій стиль життя, ми просто живемо за своїми правилами і пріоритетами.

Сказали, вони вкрали дитину

Ми зараз у процесі реєстрації Ноеля. Це не дуже просто, якщо були домашні пологи і якщо ти живеш у такій бюрократичній державі. 22 квітня ми народили, добу пробули вдома. Через добу я, за протоколом, почав телефонувати у швидку. Закон каже, що впродовж семи діб після пологів це треба зробити і сказати, що народилося маля. І тут почалося… «А чого ви нам телефонуєте?» Кажу: «Ось, відбулися пологи за межами лікарні, ми за протоколом телефонуємо до вас, щоб почати реєстрацію дитини». Просто у пологовий не приймають без швидкої, а швидка нас «відправила» у пологовий.

Ми приїхали в пологовий із плацентою, з дитиною та повними грудьми молока. А нам кажуть, що ми вкрали дитину. Ніякої академічної мови. Нам сказали, що ми мали приїхати до них народжувати або ж, якщо це відбулося вдома, через дві години після пологів треба було прийти до них. Тобто, коли народжуєш у лікарні, тебе нікуди не відпускають майже тиждень, а самі ми мали насамперед їхати до них? Хоча в законі вказано, що впродовж семи днів можна почати реєстрацію дитини, яка народилася за межами лікарняних стін. Я всюди ходив із роздруківкою Закону. Також, за законом, батьківство можна довести тестом ДНК. Щойно я заговорив про те, що тест ми вже зробили, вони хоч трошки пішли нам на зустріч і почали говорити за протоколом. Поки ми цим займаємося, він ще не зареєстрований, та ця бюрократія мене так дістала, що навіть задумувався над тим, щоб не реєструвати дитину взагалі. Просто дружина боїться, «а раптом до мене прийдуть і заберуть дитину?»

Всім, хейтерам можу сказати, що ми не так проти системи, як проти того, що не можемо скористатися своїми правами. Навіть на рівні закону ж є альтернатива, чому нам про це не кажуть, чому інша, не така позиція, як у всіх, - погана? Ви робіть, як хочете, ми нікому не нав'язуємо свою думку. Знаємо тільки про одну пару в Чернівцях, яка також народжувала вдома. Поки у світі це нормальна практика, в Україні ще вважатимуть нас божевільними, але це нам не цікаво. Ми відповідаємо за своїх дітей і робимо так, як для них найкраще.

До того ж, плануємо точно ще четверту дитину і точно теж у домашніх умовах. Може, спробуємо вже інший метод пологів. Можливо, після четвертого будуть іще діти. Життя покаже.

Фото: Володимир Гуцул


ОСТАННІ НОВИНИ:

РЕКЛАМА

ПЕРША УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА МЕДІА ПЛАТФОРМА___ Суспільно-політична газета "Київ З Перцем"
FIRST UKRAINIAN INDEPENDENT MEDIA PLATFORM _______Social-political newspaper "Kyiv With Pepper" ______2014-2019