ОСТАННІ НОВИНИ:

7Гуцули - етнографічна група українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, Яремчанський, південна частини Косівського й Надвірнянського р-нів Івано-Франківської обл., Путильський та південна частина Вижницького р-ну Чернівецької обл. й Рахівський р-н Закарпатьської обл.). Територія Гуцульщини в Україні - 6,5 тис. км². На півночі Румунії - Мармароські гуцули.
Попри всю свою вiдмiннiсть вiд решти українцiв, навiть своїх найближчих сусiдiв, гуцули стали оберегом усiєї нацiї. Образ карпатця символiзує Україну нарiвнi з образом козака з пiвденного степу. Рiзниця лише в тiм, що перший живе i дихає на повнi груди, а iнший став надбанням iсторiї. Завдяки гуцульським мотивам маємо навіть перемогу на Євробаченні. Усю Велику Україну (а саме так називають на Гуцульщинi решту держави) дедалi частiше репрезентує малесенький здиблений горами край. Чому? Хто вони? Навiщо вони нам, Українi, свiтовi?

Бунтарi й першопрохiдцi

Гуцулiв назвали гуцулами не самi гуцули. I було в тому мало приємного. Волохи, тобто предки молдован i румунiв, так обзивали своїх неспокiйних сусiдiв, гiрських поселян. 5«Гоц» або «гуцул» означало буквально «розбiйник». I рiч не просто у бажаннi одних збагатитися за рахунок iнших - навпаки: горяни звикли цiлком по-робiнгудiвському «забирати в багатих i роздавати бiдним». Бути дукою, паном i вивищуватися над iншими серед них i досi не прийнято. Ба навiть шанобливе українське звертання «пан» тут досi не вживається. «Справедливим розподiлом» промишляли й Олекса Довбуш, й Устим Кармелюк - легендарнi українськi опришки-бунтарi. Та й найперша письмова згадка слова «гуцул» пов'язана iз заколотом. У документах 1754 року значиться, що якась «гуцулка» буцiм спалила пановi маєток i за те була страчена.

Але хто ж тi «гоци» i «гуцули»?
Однi науковцi кажуть, що то людська мiшанка з рiзних половецьких, печенiзьких та iнших кочових племен, слов'ян, румунiв i пiзнiших утiкачiв вiд панщини, фактично - козакiв. Мовляв, на їхнiй основi сформувався й законсервувався в горах такий ось своєрiдний етнос. Згадують навiть теорiю пасiонарностi (пасiонарiї - енергiйнi, вольовi люди, якi, зокрема, не визнають суспiльних обмежень i готовi, наприклад, терпiти злигоднi в горах або днiпровських плавнях заради свободи). Цим можна пояснити небувалий темперамент гуцулiв. Бiльшiсть же етнографiв сходяться на тому, що гуцули - це справдi окрема стародавня народнiсть, i виходять при цьому з явної однорiдностi в їхнiй зовнiшностi та звичаях. Хведiр Вовк твердить: «Це чистий етнiчний тип - чужi домiшки дуже невеликi.
4Гуцули рiшуче не належать до чужих схiдних народiв (узи, печенiги), але до українського племенi». Інша версія у якійсь мірі глобальна, що на теренах карпатських регіонів було величезне поселення аріїв. І першими аріями були дійсно світловолосі та синьоокі велетні. Наприклад у Космачі, Косівського району серед старших людей є легенда, що перші жителі Карпат були надто великі. Наприклад за оповідями: один стояв на пагорбі Сиглін, а інший на горі Грегіт і один одному руку потискали вітаючись. Щоб розуміти відстань між цими гірськими точками навпростець майже 20 кілометрів. З часом у них народжувались діти і вони набирали земної форми, а сьогодні у карпатських регіонах живуть самі звичайні люди, лише мають свою відмінність, яку можна дослідити тільки через ДНК. Уже в часи останніх трьох столітть арійську расу дуже розщепили і сьогодні арійська раса має вже не лише світловолосих, високих та синьооких, а й темноволосих та не завжди високого росту чоловіків у яких в ДНК є присутня гаплогрупа R1a та в основному 1-ша група крові з плюсовим резус фактором. І якщо у євреїв вважають, що нація передається по матері, то раса аріїв є перехідною саме через батька. І саме остання версія, має дуже велику загадковість, яка тягнеться до історії часів Ісуса Христа. Згадаю про це пізніше. Яка з цих версій ближча до iстини, не можливо сказати. А ось думка про те, що в Українi два «полюси пасiонарностi» - Запорiжжя на пiвднi й Карпати на заходi, - погодьтеся, цiкава.

За матеріалами Євгена Будька, давні гуцули називали себе «ирстєни» - схоже на «християни», тобто «селяни», «поселяни» - тi, хто заселював гори. Першопрохiдцi! Вони казали про себе: «Що ирстеєнин хотiв, то аби пани його не збиткували». Гуцули-ирстєни нiколи не знали панщини, ще й через це були й залишаються волелюбними.

Ще одна цiкава версiя. Був собi такий турецький коник - «гуцул». Вiн прижився в горах, бо є одним iз найдосконалiших коней у свiтi: найбiльше тягне, найменше їсть. 6Не дуже красивий, невеличкий, iз чорною смугою вiд голови до хвоста. I дуже-дуже витривалий. Тiльки такий мiг вижити в суворих умовах Карпат та ще й допомогти вижити людинi. Карпатськi поселення просувалися з долин у гори завдяки саме отаким коникам. I нiбито вiд них ирстєни дiстали свою назву. Що ж нехай i так. Але є й такий варiант: не «гуцул» - розбiйник, а «кочул» - кочiвник. Ну звiсно, бо чоловiки-горяни кочували: в теплу пору - на полонини, де трави шовкові та випас для «товару» файний, а восени - в долини, де на них чекали хати та сiм'ї. Цей ритм актуальний i нинi. Саме волохи, якi нарекли гуцулiв гуцулами, навчили їх полонинському ремеслу та багатьом iншим премудрощам життя в горах. I мешкають обидва народи й досi поруч, практично не змiшуючись. Румунськi конi й корови спокiйно переходять кордон, напасаються в Українi й потiм прямують додому, а пастух спокiйно спостерiгає за цим, знаючи, що нiхто худобини не зачепить.

«Трошки дикi» французи

А звiдки взялося гуцульське плем'я, раз не жило в Карпатах одвiку? Гори завжди були прихистком для непокiрних i в'язницею для провинених. Ще римляни засилали сюди через Дакiю (Румунiю) своїх вигнанцiв. Є здогади, що серед них заслали й легендарного мудреця Овiдiя (гора Овiд у Карпатах, бiля Кутiв на Косівщині). Звiсно, було б занадто казати, що гуцули - нащадки римлян. Скорiше вже правда те, що це кельти, якi осiли в Карпатах у часи великого переселення народiв. До речi, паралель Галичина - Галлiя (тепер Францiя) - Галiсiя в Iспанiї - Португалiя простежується не лише в назвах оцих країв i країн, а й в назвах сiл, рiчок i гiр. А ще, наприклад, у тому, що на заробiтки гуцули їхали найперше до Францiї. В гуцульських коломийках звучить цiлком кельтське «дана-дана». Також там живе Лiсовик - викапаний галльський Сатир.

Скажемо бiльше - висловлюються цiлком серйознi гiпотези, що нiбито й бiблiйна Галiлея якось пов'язана з Галичиною, а Понтiй Пiлат - вихiдець iз Карпат. Чом би й нi? Адже етнiчнi римляни не керували iудейськими територiями, не бажаючи брати на себе вiдповiдальнiсть за часто огульнi й небачено жорстокi вироки мiсцевих правителiв. Пiлат нiбито був галлом або галичанином (може, це одне й те ж?).
Але то дуже вже глибокi надра iсторiї. Значно ближчим до життя виглядає таке. Одне придунайське плем'я - слов'янське чи кельтське, його ще називають рутенами - дуже невдало розташувалось на роздорiжжi iсторiї. Хто куди тими шляхами прямував, бив i товк їх. Рутени не мали iншої ради, як податися в гори, подалi від напастей, i стали там «гоцами», «гуцулами».
Така-то бiда в гуцулiв.

Як воно сталося, що саме гуцули вважаються мало не символом усього українства, його вiдродження? Секрет нехитрий - просто вони збережені. Як етнос, як культура, як цiлiснi особистостi. Вони точно знають, ким є, а сучаснiй людинi цього дуже бракує. I не лише мешканцевi Великої України. А може, йому навiть менше, нiж глобалiзованому та унiфiкованому захiдноєвропейцевi. Чому гуцули збереглися? Тому, що це гiрський народ. Сюди менше потикається цивiлiзацiя в особi усiлякого людського непотребу. 1Тут суворi умови iснування залишають спосiб життя незмiнним. Тут так гарно i так до всього того звикаєш, що нiколи не поїдеш звiдси назавжди, якщо на цiй землi народився.

Та й чого в Карпатах не жити? Влiтку - хоч i тяжка селянська праця, зате серед казкової природи. Взимку ж навпаки - роботи небагато, сиди й займайся творчiстю: вишивай, тчи, рiзьби, розписуй писанки, складай пiснi, вiдзначай численнi та яскравi свята. Цей одвiчний цикл побутує на Гуцульщинi й досi. Парадокс: нестача землi породжує тягу до всякого народного ремесла. Основа ж гуцульського iснування - це тваринництво, оскiльки орної землi в Карпатах дуже обмаль. Свiй «товар» (худобу тобто) люди годують iз пасовиськ i сiнокосiв. Навiть кажуть: «Пороти землю грiх»: сидить арiдник (сатана) у глибинi й тiшиться, що його наближають, орючи землю. Гуцули вирощують худобу, стрижуть вовну, виробляють усiляку естетику. З того й живуть. I так буде завжди. Такі умови диктує гiрське життя. Його вимоги такi жорсткi, що змушують i людину ставати гострою. Нiхто чужий мiж гуцулiв не вживається. Прошу тiльки не плутати з гостюванням. Приймають тут так, нiби ти не просто собi допитливий турист, а найпочеснiша особа. Стелитимуть i годуватимуть, не спитавши, хто ти i звiдки, поки сам не скажеш. Але жити, мiшатися з ними категорично ні. Чужих до громади не приймають. І дуже негативно сприймається, як хтось поїхав у світи тай привів собі звідти жінку чи чоловіка. У більшості ніхто не заговорить проце, але всередині будуть вже сприймати не по рідному, а з пересторогою.

Який же вiн - той загадковий гуцул?

Височенький, не менший метра сімдесяти п'яти сантиметрів, має типово римський нiс, чорне й по-кiнському цупке волосся, але свiтле обличчя й вузькуватi темнi, зрiдка блакитнi очi. Довгi ноги й руки з довгими пальцями. Жiнка - маленька, струнка, весела, жвава, гарної вроди. Дуже швидкі в рухах, рiшеннях i розмовi. I красиво вбранi - це неодмiнно.

Гуцули страшенно люблять одяг i мають до нього великий смак. Яскраво вбираються й чоловiки - навiть iз золотим оздобленням. У давнину одяг був надзвичайно дорогий, передавався з поколiння у поколiння. I гуцул гуцула навіть мiг убити за нього. 9А ще - за зброю. Вважалося, що озброєний гуцул - нормально одягнений гуцул. Якщо за своїм широким поясом маєш лише два пiстолi, то ти, певно, бiдний чоловiк. Стрiляти люблять i досi: на Водохрещi, на храм. Звiсно, лише вгору. I люблять себе показати. Гуцул ходить свiтами, не лише щоб людей подивитись, а й щоб його побачили - як гарно вiн убраний, як гордо танцює, як вправно вмiє працювати. Подекуди оселя в цих людей - нiби суцiльна свiтлиця, вся у вишиваних рушниках, килимах i рiзьбленнi. Самi часто живуть у «лiтнiй кухнi», а хата - то для гостей, на показ. Завжди все має бути штримацко (красиво).

Гуцул волелюбний i самостiйний. Не потерпить жодних вказiвок збоку, сам собi голова. Вiн має перебiльшене почуття гiдностi і справедливості (якщо гiдностi взагалi може бути забагато). Звiсно, зараз нiхто зi зброєю нi на кого не кидається, а ранiше часто доходило до «головництва» (це коли топiрцем по головi). На що ображається гуцул? Якщо хтось скаже йому «дурний», вiн може ще пропустити повз вуха, але якщо «дурний гуцул» - о-о… Не ризикуйте! Гуцул так пiднесений у собi, як Говерла над Україною.

Люди це гарячi до безмежжя, але й напрочуд делiкатнi, умiють себе стримати. Дуже ввiчливi, з генетичною внутрiшньою культурою. Звертаються виключно на «ви», хай навiть до хлоп'яка-шестикласника. 8I вiд того, що дуже гарячi, гуцули здавна не пили спиртного. На все весiлля (двiстi чи й бiльше людей!) виставляли чвертку горiлки. З однiєї чарочки всi накуштуються й кажуть: «Понюхав корка». Але якщо хто примудрявся випити, то часом ставав дуже буйним. Мiг приревнувати, розгнiватись - i за топiрець. Що було, те було, вбивали запросто, але - «справедливо». Адже гуцули були й залишаються глибоко вiруючими християнами. Стiльки церковних свят, як у них, немає нiде. Були язичниками, жили серед природи - Божого творива. Усi колядки, маланки-щедрiвки просякнутi бiблiйним змiстом, але знайшлося в них мiсце й сонцю, вiтру, дощу. На Юрiя пускають з верхiв запалене кочело-колесо, як цього ж дня робили в язичницькi часи. На Івана палять ватру-вогнище та шукають магічно-міфічний цвіт папороті опівночі в лісах. I якщо на бiльшостi територiї України войовничий атеїзм знiвелював i язичництво, й християнство, то тут вони спiвживуть у гармонiї чи, коли хочете, в моднiй нинi еклектроніцi. Надто вже багато мiфiв про наших любих горян. Почалося все з надднiпрянця Коцюбинського та його «Тiней забутих предкiв». Цей роман, а потiм усесвiтньо вiдомий фiльм вiрменина Параджанова створили дуже таємничий образ «дикого» гуцула.

Ой, мамо, що буде?

Справдi, а що ж, власне, станеться з гуцульською традицiєю? Чи розчиниться вона в океанi глобалiзацiї, потiшивши свiт гарними витребеньками, чи законсервується у власному соку? 2Певно, трохи того, трохи iншого. А загалом гуцульство житиме i, значить, не стоятиме на мiсцi. Жорсткi рамки гiрського побуту не дадуть розсипатися на друзки. Кіптарь залишиться на плечах, бо легкий i добре захищає од вiтру. А ще до нього так личать найсучаснiшi джинси. Авто не замiнить коня, бо той пройде там, де технiка безсила i взагалi недоречна. А гуцульськi музиканти й далi гратимуть по весiллях почергово на електронiцi й на автентицi. Туризм гуцулiв теж не зiпсує. Кажуть, уже не буде гiршого, нiж їм зробило пияцтво за радянських часiв та пострадянське безробiття. Навпаки, туризм зачiпає улюблену струну горянина - «показати себе». Пригадуєте? Плюс усе гуцульське, i це факт, дуже добре пристосовується до сучасностi, залишаючись собою. У всьому світі, навiть у Америцi можна побачити речi з Карпат, пiдпасованi за останнiми велiннями моди. Милують око дiвчата - «сорочечка до колiна, запаска по п'яти», а коли йде, то запаска розходиться Виглядає дуже сексуально й екзотично. Є чим пишатися, бо вони вихідці з самісінького центру Європи, вiльнi, гарнi й зовсiм не дикi. Ну, хiба що трiшки. Для чужих.


ОСТАННІ НОВИНИ:

РЕКЛАМА

ПЕРША УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА МЕДІА ПЛАТФОРМА___ Суспільно-політична газета "Київ З Перцем"
FIRST UKRAINIAN INDEPENDENT MEDIA PLATFORM _______Social-political newspaper "Kyiv With Pepper" ______2014-2019