ОСТАННІ НОВИНИ:
Блоги

Після Великодня в Україні починається поминальний тиждень, що слідує за Великоднем і закінчується на 9-й день після цього свята. Такий період називають могилками, проводами, поминками, Радоницею, гробками. Центральним днем для поминання є вівторок, 25 квітня, але для зручності людей, які працюють, поминання почали здійснювати раніше, на вихідних.

Весняне поминання родичів було ще до прийняття християнства. Але вірування, що померлі продовжують жити загробним життям, збереглося і в більш пізні часи. Тому щорічні поминання родичів у період весняного пробудження природи, за народними уявленнями, повинні були долучити "батьків" і "дідів" до кругообігу життя - смерть - життя.

Спеціально для поминання українці пекли паски (або залишали їх з Великодня), калачі, пироги, фарбували яйця, варили коливо (таке, як на поминальні дні посту) та ін.

Коливо, канун, сита - страва, з якої в Україні завжди починають поминальну трапезу і в день похорону, і на "девятини", і на "сорок днів", і на поминальну річницю. Її не тільки споживають вдома при застіллі, а й беруть із собою до церкви на службу (відспівування і панахиду) і на кладовище, щоб роздавати проводжаючим і старцям. Поширена назва страви в Україні - коливо, на Правобережжі і частково на півдні - канун, а в деяких районах Полісся - сита. Найчастіше готують коливо як кутю з недроблених товчених пшеничних або ячмінних круп. Кашу викладають у тарілку, поливають медом або цукровим сиропом, а зверху прикрашають хрестом з родзинок або цукерок-льодяників.

Коливо має давню історію. У середньовічних джерелах неодноразово зустрічаються згадки про заправлену медом кашу як про заупокійну страву. У деяких північних районах України кутю замінюють пшеничним хлібом (бубликами, паляницями, пряниками): їх дрібно кришать у миску і поливають медом.

Громадські поминки відбувалися двома способами: люди збиралися і обідали усім світом на вільній території кладовища чи у сільській церкві або ж стелили скатертини між могилами і поминали своїх покійних групами.

Крім колива з медом, кожна господиня обов'язково готувала для "своїх" покійних страви, які ті особливо любили за життя. Яйце, частина цих страв, трохи колива, а часом навіть горілку залишали на могилі, горілкою ж кропили землю. Давали багату милостиню крашанками, хлібом та іншими стравами, обмінювалися продуктами харчування між сім'ями, досита годували старців. Обов'язковою стравою на Проводи були налисники (млинці, оладки).

У наш час для поминання переважно роздають цукерки, печиво, випічку. Головне тут не обмінятися солодощами, а наділити нужденних. Церква наголошує, що нагодувати голодного - отже, наблизитися до Господа. Тому не можна проганяти людей, які збирають по кладовищу харчі. В ідеалі на поминки кожен приносить, що може, а за столом усі є рівними, зате алкоголь - табу.

Згадуючи померлих предків, не можна називати їх небіжчиками, бо в ці дні "вони все чують, що про них мовиться". Краще їх називати родичами, свояками та знайомими.

Джерело: 112.ua


ОСТАННІ НОВИНИ:

РЕКЛАМА

Засновник газети: ПЕРША УКРАЇНСЬКА Незалежості МЕДІА ПЛАТФОРМА (с) 2014 "Камі з Перця"