ОСТАННІ НОВИНИ:
Блоги

З Макіївки я виписалася в липні 2013 року і новою, Хмельницькою, пропискою не обзавелася. В ЖЕКу, без штампу "заміжня", по прописці громадянського чоловіка, не зважаючи на сумісну дитину, не прописували.

Наврядчи, мій досвід комусь знадобиться, але він неймовірний.
10 травня 2016 року ми з коханим, після восьми років проживання разом, нарешті офіційно одружились, у РАГСі. Я змінила прізвище і, відповідно, настала черга міняти паспорт.
Так от, 13 травня у дев'ять годин ранку я потрапила до паспортного столу. Там тітонька подивилась мої документи і каже:
- То не до нас. Вам треба йти в "Центр адміністративних послуг для населення".
На слідуючий день, 14 травня, я потрапила в Центр. Щось близько години прочекала своєї черги. Робітниці показую свої папери. Вони її, як і першу тітоньку на цьому шляху, загнали в ступор. Вона довго комусь дзвонила, консультувалась. На завершення видає мені отакоє:
- Я не можу прийняти Ваші документи.
- Це як? Мені без паспорту тепер жити?!
- Вам треба йти в Хмельницьку міськраду, взяти відомості переселенця. Потім іти соцзахист, там Вас зареєструють, як переселенця.
- Дівчино, я не переселенець. Коли почалася вся байда з АТО, я намагалась попасти в переселенці. Але не вдалося. В мене, навіть, документи на мою квартиру в Макіївці є з собою. Не допомогло. :-) Навіть, дитину мою не змогли записати в переселенці. Бо вона вчиться в Хмельницькій школі з 2009 року. А ви кажете...
- Все так. Але без справки переселенця ми не зможемо в Вас прийняти документи на отримання нового паспорта.
На слідуючий день, то вже 15 травня, іду в міськраду по, незрозумілі для мене й досі, відомості переселенця. Там в трьох кабінетах, куди мене відправляли за нерозумінням чого я від них хочу, розводили руками і відправили в "Службу соцзахисту населення".
Приходжу. Знов виймаю всі документи, показую, роз'ясняю... А мені знов кажуть, що я не по адресу. Я була в центральному відділі. Відправили в районний "Соцзахист". Пересунулася в цю службу, що на Виставці. На дверях написано:"Без обідньої перерви". Заглядаю. Там всі їдять. Було 13:20.
- Приємного апетиту, - кажу, - а прийом скоро розпочнеться?
- В 14:00. Пройдіть трохи далі, Вас там приймуть.
Виходжу. Іду в слідуючі двері. Там не їдять. Підходжу до жіночки за столом. Розказую що до чого.
- Нажаль, я Вам нічим допомогти не зможу.
- Тобто?!
Мені вже смішно з того всього.
- Ви ж не переселенець?
- Ні. Але я маю якось отримати паспорт, як Ви гадаєте? Мені потрібна довідка переселенця, або будь-яка, щоб мені його видали.
- Вибачте, Ви не на ту адресу звернулися.
Абзац...
Виходжу. Сідаю на лавочку і чекаю на 14:00 годину, щоб потрапити до начальства там, хто їдять.
Приходжу до начальниці. Хоч тут прониклися до моєї особи. Передивилися, скопіювали всі документи, які в мене є. Навіть, на квартиру і мою трудову.
Я заповнила заявку на переселенця на себе і доньку. Вже зраділа, але зарано.
- Переселенцем ми Вас оформити не маємо підстав. Через кілька днів, я подзвоню, заберете відмову і я скажу куди йти з нею далі.
Через три дні, 18 травня, я цю "відмову" забрала. А направили мене далі у міграційну службу. Нервів вже не вистачало, зробила передих.
Потрапила на Грушевського, 95 лише 31 травня. Там жіночка каже:
- Вам не до мене треба, а в "Центр надання адміністративних послуг населенню".
І тут мене вже порвало. Розказала я їй про свої митарства. Те, що мої документи приводять знаючих людей в повний стовбняк, я вже звикла.
- Вчіть закони, - каже жіночка. - Ви по факту БОМЖ. А бомжам по нашим законам паспорт видають без проблем!
Ніколи не думала, що так зрадію тому факту, що я БОМЖ. :-)
Коротше, вона мені виписала на аркуші паперу назву і номер статті закону щодо БОМЖів, і відправила в "Центр надання адмінпослуг населенню".
- Я БОМЖ! - Радісно кажу дівчинці, що приймала мене в той раз і потрапила в цьой до неї ж.
- Без справки переселенця документи не прийму.
Я взагалі то людина спокійна. От я їй спокійно і кажу:
- Тобі ясно сказали, що я БОМЖ. От і оформлюй по букві закона. Дитино, якщо ти зараз в мене не приймеш документи, я більше ходити нікуди не буду. Через те, що ви не знаєте, що робити, я не збираюся жити без паспорта. Куди мені звертатися до мера, до губернатора? В Київ звертатися? Ти ж розумієш, що то буде великий шкандаль і постраждає ваше керівництво через непрофесійність і неповагу до населення з твого боку. Воно тобі треба?
- Я добре виконую свої обов'язки.
- Добре тебе розумію, але мені потрібен паспорт.
Вона почала дзвонити своїй начальниці. Уявіть мій стан, коли я почула:
- Як вона туди поїде?! Це неможливо!
З чого стало зрозуміло, що керівництво дівчини мене збиралося відправити за паспортом в ДНР. Це як, взагалі, розуміти? Немає слів!!!
Вопшем, не знаю, який з моїх аргументів подіяв, документи в мене прийняли. Сказали, що подзвонять через місяць.
І ось на дворі вже 19 липня... Ходила вже тричі, чую кожен раз ось таке:

Отак...
Як я вже втомилася боротися із свавіллям держустанов. Скільки вже можна знущатися над нами?!
Є закон України, де чітко прописано, в який строк мають міняти паспорт. http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2503-12 (пункт 12).
Місяць! Я вже змовчала через те, що мені сказали приходити 14 липня. Тобто, через півтора місяця, що вже є порушенням того закону... Вже 19 липня. Завтра вже піду у паспортний стіл. Що ж мені там скажуть?!

Мені цікаво, вони так завжди працюють чи то мені так неймовірно "пощастило"? Чи на мене вказівка зверху була? Навіть, не знаю, що краще...


ОСТАННІ НОВИНИ:

РЕКЛАМА

Засновник газети: ПЕРША УКРАЇНСЬКА Незалежості МЕДІА ПЛАТФОРМА (с) 2014 "Камі з Перця"